Денис Боднар

Прекрасно печальні Daughter

Попри все

Сьогодні 9 березня. 200 років тому народився Тарас Шевченко. Хотілося б сказати про нього, відкинувши усі затерті кліше, однак, коли кажемо, що Шевченко - геній, то не кидаємо слова на вітер.

Новини тепер невтішні, я не можу хоча б із якоюсь впевненістю сказати, яку роль відіграє сьогодні Україна у політичній грі Росії і Заходу. Важливо знати те, що крім нас самих за нас ніхто, скоріш за все, не заступиться. Пам’ятайте, що режими йдуть, політики міняються, банки банкрутують, імперії руйнуються, а ми залишаємося. І тільки нам самим перед собою відповідати на питання, чи вийшло в нас, пройшовши кризовий період, залишитися людьми.

Власне, я веду до того, що Шевченко пройшов крізь тони бруду - життя його не пожаліло. Однак він залишився тим, ким був - людиною переконань, людиною честі і совісті. І тому його ім’я і сьогодні звучить так твердо.

Будьте сильними, любіть свою країну. Будьте вищими за політичні ігри і провокації тих, хто втратив обличчя.

Підсумки року

Ще один рік доходить до кінця, і хоч ця зміна дат - лише умовність, хотілося б підбити якісь підсумки. 

2013 був дещо непередбачуваним для мене. Я вперше знайшов постійну роботу, котра, однак, не має жодного відношення до моїх попередніх видів діяльності. Це суттєва зміна. Провалив ще кілька літературних конкурсів і уклав нову невелику збірку, вихід якої не помітив ніхто, окрім постійно зацікавлених. Здобув кілька нових знайомств, водночас втратив зв’язки з кількома важливими і не дуже людьми. Мало писав у цей блог, бо намагався не думати надто багато, крім того безліч чернеток так і не дописані. Особисте життя так і залишилося занедбаним, незважаючи на всі спроби хоч якось змінити такий стан речей. А ще відкрив для себе трохи нової музики і навіть трохи нового так важко переварюваного мною кінематографу.

Одним словом, непоганий рік, хороший навіть.

На рік новий я традиційно нічого не планую, бо справи з року минулого не відправляться у небуття, тож я не нудьгуватиму.

Вам же усім бажаю у наступному році, щоб здобутків було більше ніж втрат, приємного більше, ніж неприємного, а потрібного більше, ніж непотрібного.

Підготовка до зими

До зими підготуйся ґрунтовно:
Щойно випаде сніг новий,
Розчини свою душу в любові,
Заховай свою душу в ній.

Осінній етюд

Маленькі небесні риби
Розуміють мене без слів.
Спитаєш мене, чи випив,
Та я не такий, щоб пив.

Та я не такий, щоб зовсім,
Та я не такий, щоб вже.
Ти ж знаєш, що тепла осінь
Від всього мене береже.

Очікування осені

Я живу в очікуванні осені.
Може, ляже з нами на траві,
Вкриє листям нас, якщо попросимо,
І погладить нас по голові.

Починати першим

Сотні тисяч різних речей в цьому житті треба робити самому.

Самому треба знайомитися з людьми, самому писати повідомлення, телефонувати. Першим йти здавати екзамен, першим одягатися тепло з настанням холодів.

Ясна річ, ніхто не забороняє чекати першого кроку від інших. Але можна так і не дочекатися. Бо людям буває ніяково починати щось першими. Або ніколи. Або байдуже. А частіше за все вони просто чекають, що хтось інший почне першим. В будь-якому разі, замість того, щоб чекати, краще самому починати першим.

Дещо про втрачені знайомства

Одного разу з мого списку друзів Вконтакті зникла одна знайома. Деякий довгий час ми активно переписувалися, навіть в чомусь довіряли одне одному. Однак, з якихось причин останніх півроку майже не спілкувалися. Як результат - її немає у списку друзів, що недвозначно натякає на те, що наше спілкування завершено.

Можна було б образитись. Але і я сам багато кого забув. Багато з ким давно не спілкуюся. І це навряд чи вносить якийсь суттєвий дискомфорт у моє життя. То чому б мені ображатись на когось - чим я краще?

Я не намагатимусь відновити втрачений зв’язок. Я інтроверт, і оберігаю власний простір, однак ще я поважаю особистий простір інших людей. У мене є правило - не наближатися до людей ближче, аніж вони самі дозволяють.

У всіх є якась причина на те, щоб відсторонитися. Не варто цим перейматися. Коли хтось йде, то хай собі йде. Значить, час знайомитись з новими людьми, цікавішими. Це природний, здоровий процес. Не треба надто прив’язуватися.

Навчитися відпускати людей зі свого життя не так уже і складно, як може здатися. Треба лише відучитися від думки, що хтось комусь щось повинен. Це хороший спосіб вижити в суспільстві, зберігши спокій і здорову психіку.

Можливо, жити в світі, де ніхто нікому нічого не винен - не те, чого вас вчили. Однак це і є реальне життя. Не будьте такими егоїстами.

Прогулянки під дощем

Суниці